Село Максимівка знаходиться в двадцяти кілометрах на південний захід від Курахового. В селі мешкає близько 500 осіб, працює школа два магазини, сільський клуб, ФАП, є церква. Репортаж з села зробила Кума.City.
В центрі біля магазину зустріли бабусю, яка запевнила нас, що в селі є все необхідне.
Дорога на виїзд з села Максимівка
«Вода в селі є – питну купуємо у магазині, технічну провели минулого року. Раньше були колодязі з водою, але десь років з п’ять тому вода "пішла" і колодязі пересохли. З села мені їхати нікуди не треба, продукти купую в магазині, тож чи є якийсь автобус до інших населених пунктів – не знаю», – розповідає місцева мешканка Любов.
Навпроти магазину одноповерхова будівля з пластиковими вікнами, закрита на замок. Любов повідомила, що там раніше була їдальня, яка зараз не працює. Магазинів в селі два, ділять вони між собою одне приміщення. Асортимент в обох магазинах різноманітний – від питної води на розлив до телевізору. В одному магазині продавчиня розмовляти не схотіла, зіславшись на те, що робочий день в неї до другої години, а зараз вже без десяти хвилин на другу. В іншому познайомились з привітною жінкою Світланою, яка залюбки розповіла про життя рідного села, але фотографуватися відмовилась.
Магазин в Максимівці
«Аптеки в нас немає, соціального працівника немає, поштове відділення не працює, дитячий садок закритий з 2005 року. Школа в нас дуже сильна, вчителі постійно возять дітей на олімпіади до Курахового, привозять призові місця. Мій син після 9 класу нашої школи вступив у курахівський ліцей «Престиж», зараз йде на золоту медаль. В Кураховому орендуємо для нього кімнату, щоб він міг навчатися у кращому навчальному закладі міста. Але наступного року школу у Максимівці планують закрити. Дитячий садок вже закрили, від нього нічого не залишилось. Якщо закриють школу – від неї також нічого не залишиться через п’ять років», – бідкається Світлана Сусідко, власниця магазину.
«Освітлення на все село вирішується двома вуличними ліхтарями – один біля мого магазину, інший біля мого двору, що підключений до мого лічильника», – розповідає Світлана.
Пам'ятник
Неподалік від магазину – доглянутий пам’ятник воїнам - максимівцям, які загинули у Другій світовій війні. Одноповерхова будівля з дірками в даху – місцева бібліотека.
Мешканці Максимівки кажуть, що бібліотека працює, але ми натрапили на закриті двері і записку: «Пішла по боржникам на вул. Новоселов і Гагарина». Гуляючи вулицями, натрапляли на покинуті й розбиті будинки з пустими вікнами.
Песик
Біля одного з дворів назустріч вибіг песик, породистий, але брудний і мокрий. Собака понюхав мої руки, дав себе погладити, а потім повернувся до свого двору, де терпляче залишився чекати на господарів.
Мешканки Максимівки
Біля одного з дворів на лавочці дві пенсіонерки. Одна з них, Галина, не втрималась від сліз, розповідаючи про свою старість в селі.
«Воду для приготування їжі і щоденного використання купую в магазині. А щоб помитись або попрати білизну – очікую на дощ. Сьогодні дочка назбирала дощової води, занесла мені в хату, тож я з водою. Город влітку не поливала, нічого не вирощую, всі продукти купую в магазині. Ноги майже не ходять, пересуваюсь за допомогою двох паличок, на які спираюсь. Живу сама, дуже шкодую, що свого часу не поїхала жити до Курахового. Води принести, дров нарубати, вугілля наносити в дім – це все мені дуже важко. Пенсію привозять кожного місяця 12 числа до поштового відділення, та будівля холодна, вікон немає і гроші доводиться очікувати на вулиці. По кілька годин всі стоїмо в черзі в будь – яку погоду, а туди ж ще дійти треба. Ліки не купую, намагалась отримати пільгу за інвалідністю на придбання медикаментів, та терапевт відмовив. Сільський терапевт працює у Новоукраїнці, до нас приїздить раз на тиждень, приймає хворих у ФАПі», – ділиться пенсіонерка Галина. Жінка все життя працювала на свинофермі, доглядала поросят. Зараз від ферм лише спогади і інвалідність в літньої бабусі.
Від дитячого садку залишились одні стіни. Ще вгадується розташування алей у дворі, але навколо стін все поросло бур’яном. Обвалився дах, на місці вікон пусті отвори, замість підлоги – руїни. В одній з кімнат натрапили на філіна, який вилетів у вікно. Будівля велика, кімнати переходять одна в одну, всі їх об’єднує один і той самий вигляд, що можна заблукати. Але якщо загубити вхід, то завжди можна вийти через вікно.
Після екскурсії по дитячому садку завітали до школи. Співробітники школи дружелюбно провели кабінетами, показали бібліотеку, в коридорі стіл для тенісу.
Директор школи Анатолій Гайдаш розповів, що школа укомплектована всім необхідним, є вода, працює власна котельня. «Відділ освіти забезпечив школу запасом вугілля, педагогічних працівників, які готові працювати, в селі достатньо. Немає одного – наповнюваності школи учнями. З 2013 до 2016 року в селі народжувалось щороку по три дитини, тож класів для них не відкриватимуть. Зараз в Максимівській школі 32 учні в п’яти класах – другому, третьому, п’ятому, сьомому і восьмому. До Новоукраїнки кількох школярів возить шкільний автобус, але він не бере відвідувачів дитячого садка. Для малечі сільський голова Олександр Перетятько організував «соціальний автобус», який відвозить дітей щоранку і повертається в село після закінчення «зміни» в дитячому садку», – розповів Анатолій Вікторович.
Директор школи Анатолій Гайдаш
Директор школи пересувається селом на велосипеді, а до інших населених пунктів вирушає на власному автомобілі, тож про транспортне сполучення між Максимівкою і районним центром в нього довідатись не вдалося.
Заступник директора з навчально – виховної роботи Дарина повідомила, що автобусом з села поїхати можна раз на добу до Курахового, коштує проїзд 30 гривень. «В селі є кілька педагогічних працівників, які сидять без роботи, адже дітей дуже мало. Аптеки немає, у ФАПі працює фельдшер на 0,25 ставки, до нього звертаються з невідкладними випадками захворювань. Фельдшер надає медичну допомогу, в нього є набір якихось ліків», – поділилася дівчина.
Заступник директора школи Дарина
«В селі нещодавно з’явився провідний інтернет, підключення нових абонентів коштує більше двох тисяч гривень. Ті, хто раніше підключався до безпровідного, в кого були «антени», підключаються дешевше – за сімсот гривень. Щомісячна абонплата становить 150 – 170 гривень», – розкривають секрети місцеві.
