Дмитро Дегаленко – тридцятип’ятирічний вуличний музикант, з яким редакція Кума. Сity несподівано познайомилась у минулому році, коли хлопець грав на гітарі на площі у Курахове. Тоді музикант під гітару співав народні пісні - «Їхав козак за Дунай» та «Ой, чий то кінь стоїть» Але поспілкуватися з хлопцем вдалось лише через рік. Він розповів чому музична освіта не є запорукою творчого успіху, скільки заробляють вуличні музиканти у Чехії та Німеччині, навіщо їм для цього ліцензія, що таке «укулеле» та чому він не хоче жити закордоном.
До війни Дмитро жив у Мар’їнці, а з початку бойових дій переїхав до Єлизаветівки, де зараз доглядає за родичем, який не може пересуватися самостійно. Хлопець зізнається, що в дитинстві навчався у музичній школі по класу гітари, але провчився лише чотири роки, а на іспиті списав.
Дмитро Дегаленко
«Музична освіта досить формальна і шаблонна, вона вчить азам, але не вчить розуміти та відчувати музику. Такий формалізм може відбити бажання вчитися музиці. Пам’ятаю, коли викладач показував мені акорди на гітарі, то від нього пахло тютюном. Мені чомусь більше запам’ятався цей запах, ніж те, що він розповідав. Дехто не закінчив консерваторію, а грає краще, ніж той, хто має освіту. Це розумієш, коли спілкуєшся з вуличними музикантами, або граєш на вулиці сам», - пригадав Дмитро. Після закінчення звичайної школи, хлопець вступив до технікуму у Донецьку. Там освоїв спеціальність техніка - технолога зварювального виробництва. Саме під час навчання він знайшов друзів - музикантів, які захоплювались роком та ірландською музикою. Щотижня хлопці грали на мосту у парку Щербакова.
«Ми втрьох грали на гітарах, один хлопець на барабанах, а скрипка була у записі. Переважно грали ірландську музику. Людям подобалось, вони зупинялись слухали. Кидали гроші. Дмитро - музикант з нашої компанії, закінчив консерваторію та поїхав до Києва. Після цього виступати у парку ми стали рідше, а згодом розпочались бойові дії і їздити у Донецьк стало неможливо», - розповів хлопець.
Він закінчив технікум ще до війни та став підприємцем, мав невеликі магазини біля автовокзалу та на ринку «Маяк», де продавав аудіо та відео диски. Після 2014 року йому прийшлось змінити не лише місце проживання, а й роботу. Він працював майстром виробничого навчання у ПТУ, пастухом на агрофірмі, допомагав по господарству у Будинку милосердя для людей похилого віку у Катеринівці. Але, весь цей час не кидав гру на гітарі та думку про те аби спробувати себе у ролі вуличного музиканта.
Виступ у Будинку милосердя у Катеринівці
«Ще у 2011 році їздив у Європу, був у Дрездені та Празі, спостерігав, як там грають вуличні музиканти та навіть пробував грати там на вулиці на своїй іспанській гітарі. У Дрездені для вуличних музикантів виділили галерею біля Ельби, на набережній, де вони можуть грати цілий день, заплативши 1, 5 євро. У Празі улюблене місце музикантів Карлів міст. Аби грати там, треба купити ліцензію за 400 євро. Такий документ діє, здається, два роки. У Ратуші можна отримати карту, де помічені жовтим місця, у яких можна грати на вулиці, а червоним – де грати категорично не можна. До речі, аби виступати на вулиці, не у всіх містах потрібна ліцензія, але на Карловому мосту без неї грати не можна. У Європі вуличний музикант така ж професія, як лікар або слюсар. У Німеччині мене здивувало те, що на вулицях можна почути радянську мелодії часів Другої світової війни. Наприклад, часто там чув відому «Катюшу» . За годину роботи мені там вдавалось заробити 20 євро. Таку ж суму, міг заробити за 1 – 2 години у парку Щербакова. Мені здалось, у нас люди щедріші до вуличних музикантів. У Чехії здивувало те, що багато костьолів, але вони стоять напівпусті, відвідувачів небагато», - пригадав подорож Європою Дмитро. За його словами, він би не погодився жити у Європі постійно. «Там чисто, порядок, розмірене життя і всі живуть за правилами, але зміна місця проживання не зробить нікого щасливим. Це відчуття не залежить від зовнішніх обставин. До того ж, як кажуть, де родився там і згодився", - додав він.
Виступ на центральній площі у Курахове
Хлопець на свята виступає перед мешканцями Будинку милосердя у Катеринівці та у місцевому молодіжному центрі. Він мріє навчати дітей та підлітків грі на гітарі. Йому подобається творчість «Аквариума» «Гражданской обороны», «Чиж та компания». Захоплює Дмитра ірландська, іспанська та мексиканська музика.
Виступ у Будинку милосердя
«Дуже обережно треба відноситись до того, що ти слухаєш. Мелодія та текст здатні впливати на емоційний стан слухача. Музику і вірші пишуть люди у певному емоційному стані і, якщо вони потужні, сильні, то емоції переймуть ті, хто слухає композицію. Так, ірландська музика, як і козацькі марші, здатна підіймати бойовий дух», - поділився роздумами Дмитро. Через захоплення мексиканською культурою та маріачі – жанром мексиканської народної музики, який утворився на основі іспанської, він навіть почав вивчати іспанську мову та навчився грати на «укулеле» - чотириструнній невеликій гітарі, з якими часто виступають мексиканські музиканти.
