Мешканець Максимільянівки Сергій Проценко 11 років працює на шахті «Південнодонбаська № 3». Уявити собі, як в ХХІ столітті під час розквіту технологій, автоматизації виробництва і научного прогресу, живі люди виконують важку роботу з видобуття вугілля, досить складно. Але шахтар спробував показати підземні будні такими, якими бачить їх сам.
Дитинство дев'яностих
Дитинство Сергія проходило в дев'яностих роках у великій родині, разом з сестрою та братом. «В шахтарі подався за грошима. Ріс в багатодітній сім'ї, батькам важко було тягти трьох дітей, тож хотілося заробляти пристойну зарплату. Тоді й не думав, що відпрацюю одинадцять років. Можливо, ще вплинуло те, що дідусь все життя був шахтарем, подав приклад», – згадує хлопець.
Сергій (ліворуч) перед зміною
Робочий день починається з курилки
«Робочий день у нас зазвичай починається з курилки. Ми ділимося з хлопцями усіма новинами і домашніми проблемами, жартуємо і співчуваємо один одному. Після цього отримуємо наряд і знову куримо. Потім знехотя одягаємо брудну робу, отримуємо світильники і спускаємося в шахту виконувати змінний наряд», – ділиться підземний робочий.
«Я не вважаю свою роботу дуже важкою»
На глибині в кілька сот метрів в шахті висока запиленість, свіже повітря з поверхні прибуває лише з отворів вентиляції. Влітку в забої дуже спекотно, тож працювати в одязі важче, ніж роздягтися до поясу. Вкриті вугільним пилом, в примітивних респіраторах, з відбийними молотками молоді та сильні чоловіки відбивають купи вугілля з пластів. Дихати важко, респіратор трохи допомагає, та й за невикористання засобів індивідуального захисту гірника очікує позбавлення премії. «Я не вважаю свою роботу дуже важкою, є на шахті й важче. Важкою буває сама ходьба під землею до робочого місця, а це приблизно 5 кілометрів в один бік», – каже Сергій.
Робочий вигляд
В шахті – страшно. І весело
Сергій зізнається, що перший спуск під землю для шахтаря завжди найстрашніший. «Ставалися випадки, коли хлопці після платних курсів на здобуття професії гірника спускалися, але через страх не могли вийти з кліті. Таке відбувається нечасто, але для таких шахтарів робота закінчується, не почавшись», – розповідає максимільянівець.
Гумор та жарти в гірників специфічні. Люди, які щодня зайняті важкою й небезпечною працею, вигадують свої розваги, які працівнику інших галузей здаватимуться жорстокими або безглуздими. Один з найневинніших – жарт над новачками в бані. «Коли хто мило приносить перший раз на роботу, їм кажуть дірку в ньому робити і за мотузку вішати на шию, щоб не падало. Деякі так і роблять, потім над ними глузують ще не один місяць», – розкриває секрет досвідчений робітник забою.
Сергій Проценко
«Бутильок»
Вдома на татуся та чоловіка очікують син та дружина, тож на традиційних шахтарських застіллях під назвою «бутильок» Сергій намагається не вживати алкоголь. Такі свята влаштовує для своїх товаришів кожен гірник на честь народження дитини або перед відпусткою. Не прийти на «бутильок» не можна, це означатиме неповагу.
«В роботі мене радує відмінний і веселий колектив, розумний і добрий начальник. А найголовніше – це повага один до одного. Найголовніше, що дала мені ця робота – величезний досвід і правильні поради від дорослих чоловіків, які не раз підказували, ділилися своїм досвідом, за що я їм дуже вдячний», – підкреслює Сергій.
Робочі забою
Про гроші
Про затримки заробітної плати в шахтарів Сергій знає не з чуток. «Були часи, коли не платили зарплату. Звичайно, було складно. Слава богу, є батьки, які завжди допомагали, чим могли. Зараз в нашого підприємства дуже грамотний директор. За останній рік він багато чого зробив для шахтарів, а не для себе, як зазвичай бувало. Перше, що порадувало, – це підняття заробітної плати. Та грошей завжди мало. На життя вистачає, але жити добре було б краще», – посміхається гірник.
