Останнім часом тема заробітку у європейських країнах набуває все більшого резонансу в Кураховому. Ходять чутки, що в Польщі легко заробити великі грощі навіть без навичок в професії. Є скептики, які кажуть, що до будь–якої країни треба їхати з дипломом про освіту. Кума.сіті поспілкувались з курахівчанами, які вже мають досвід роботи в Польщі.
Іван вперше поїхав до Польщі у 2014 році. Працював на крупному вагонобудівельному заводі у місті Бидгощ. Вирішив їхати після бесіди з рідним дядьком, який вже довгий час працював на означеному заводі. Родич оформив офіційне запрошення на роботу від підприємства, за яким Іван зробив робочу візу.
В Кураховому хлопець три роки працював зварювальником, мав не тільки робочий розряд, а й вищу освіту зі спеціальності «зварювання». Та все одно більш за все боявся не скласти іспит й не отримати бажану роботу в Польщі.
Місто Бидгощ, Польща
До Львова він добирався автобусом, у Львові пересів на автобус до Варшави. Від Варшави до Бидгоща всіх запрошених до заводу відвезли автомобілем підприємства. Та хоча було запрошення від заводу, зацікавленого у нових співробітниках, Іванові довелось місяць очікувати робоче місце.
Вразив курахівчанина вид за вікном автобуса: замість звичних засіяних нив – гола земля, пустирі. Замість щільних житлових масивів – відокремлені забудови, поодинокі будинки. При цьому все красиве, доглянуте. Поля огороджені парканом від диких звірив, яких тут дуже легко зустріти.
Віз з собою спортивну сумку з тим необхідним, що підказав йому дядько. Постільна білизна, два комплекти одягу та спецодяг для іспиту. На іспит треба було прийти у своєму одягу, а потім з усіх робітників знімали мірки і шили кожному власний спецодяг за рахунок роботодавця.
«Коли опинився в Бидгощі, помітив, що вулиці постійно прибирають. Дуже велика кількість собачників, майже всі вигулюють своїх вихованців по алеях міста. Кожен має при собі спеціальну рукавичку для прибирання за своїм собакою. Але деякі вигулюють своїх тварин вночі, залишаючи результати вигулу просто посеред вулиці. Тож рано вранці на тротуарах треба бути обачним, щоб не вступити у собачу «міну»», – розповідає курахівчанин.
Місто Лодзь, Польща
Цілий місяць після приїзду жив у родича, що допоміг з оформленням. Потім Івана запросили на практичний іспит, де він мав показати свої навички зі зварювання. Найстрашніший страх став реальністю – іспит він не склав. Місце зварювальника йому не досталося, але було місце слюсаря з меншою зарплатою, на яке хлопець погодився.
«Слюсарю платили 11 злотих за годину роботи, зварювальнику – 13 злотих. Один злотий тоді міняли на сім гривень. Робочу зміну можна було продовжити або скоротити за бажанням. Хтось працював по 8 годин, а потім йшов розважатися. Деякі не берегли себе, відриваючись від роботи тільки для того, щоб поїсти та поспати, але заробити якомога більше грошей» – згадує Іван.
Зварювальник
З появою роботи слюсар переїхав у житло, яке оплачувало підприємство. Це була трикімнатна квартира, в якій жило 6 робітників з України. Це були досить непогані умови, іншим заробітчанам досталася квартира на 16 чоловік, в якій вони ще мали самостійно сплачувати за інтернет.
Курахівчанин зізнається, що найбільше сумував за українською їжею. «Їжа на смак там не дуже, гірчиця не схожа на гірчицю. Якось купив плавлений сирок, скуштував і викинув, бо його неможливо було їсти. Свято було, коли приїхали нові хлопці з західної України, привезли смачного сала, нормальної гірчиці і накормили від пуза», – сміється заробітчанин.
