Деякі люди думають, що крутити баранку не так вже й складно. Але у кожній професії є як свої плюси і мінуси. Про професійні будні ми поговорили з Сергієм Омельченко, водієм з 32-річним стажем.
Побував майже в усіх куточках України
Сергій почав водити машину ще в 18 років.
«Ніколи не замислювався, чому обрав саме цю професію. Просто захотілося і все, — знизує плечима. — Робота непроста, але мені подобається».
Спочатку Сергій був водієм у ТОВ «Магістраль», після цього працював в «Горлівському АТП», а зараз возить шахтарів до Першотравенська, де знаходиться шахта "Ювілейна" (ДХК «Павлоградвугілля»).
«У нас в сім'ї самі водії, — каже Омельченко. — Батько все життя за кермом пропрацював. Дядько і двоє двоюрідних братів теж. Батька і дядьки вже немає, а брати до сих пір колесять».
Сергій Омельченко
Про вибір професії Сергій Васильович не шкодує. Завдяки своїй роботі об'їздив багато міст за кордоном, побував майже в усіх куточках України.
«Був і в Казані, у Воронежі, Грузії, Москві. Волгоград проїжджав, всього і не згадаєш. Але найулюбленішим маршрутом був, напевно, Курахове — Донецьк. Якось одночасно і цікаво було, і тихо, спокійно. До війни ми робили по 4 ходки в день, — згадує водій. — Досить довго возив людей до КПВВ «Мар'їнка» і назад».
Не раз доводилось водію потрапляти й під артобстріл.
«Їхали якось в Бердянськ через Волноваху, і в дорозі почався обстріл. Осколки потрапили в автобус, залишилися вм'ятини, — згадує чоловік. — Глянеш в салон через скло, а нікого не видно, усі пасажири — під сидіннями. Люди почали панікувати, особливо одна дівчинка. Вона просто кричала близько години. Її навіть обливали водою. Коли воду на неї ллють, вона заспокоюється, перестають — вона знову. Кричала бідолаха аж до Волновахи».
Пам'ятає і то, як з Авдіївки вивозили людей з бомбосховища.
«Коли приїхали за людьми, вони з речами нас зустрічали. Чекали, коли їх будуть забирати. Страшно, звичайно, коли стріляють. І рідні переживають, — зітхає чоловік. — Про те, що під обстріл їхав, нікому заздалегідь не говорив. Хто ж про це розповідає? Будуть потім дзвонити через кожні 5 хвилин, турбуватися чи не сталося чого».
Сергій Омельченко
Сергій Васильович каже, що всі пасажири різні, і у кожного свій характер. В цьому і полягає основна складність професії.
«Кожному пасажиру потрібно догодити: бабусям, дідусям, дітям. Буває заходить людина і говорить: «Я прийшов, поїхали», і все, водій повинен їхати з ним одним. Про інших людей з квитками, що не встигли прийти, він не думає, і час відправлення автобусу за графіком його не хвилює. Є дуже непередбачувані, але найскладніше з п'яними, — додає чоловік. — Трапляється, що і наплюють, і пиво розіллють в салоні. А поруч люди їдуть. Намагаємося якось заспокоїти буяна, хоча це буває непросто».
«Кожен день варто починати з посмішки»
Кожен робочий день чоловік звик починати з посмішки.
«Бувало пасажири кричать: «Чому не їдемо? Коли поїдемо?». Не варто нервувати, краще відповісти їм з посмішкою, — каже Сергій. — Можна розповісти якусь байку, щоб вони посміялися з вами, і все. Набагато краще відразу стане атмосфера в салоні».
Вікторія, колишня однокласниця Омельченко, відгукується про водія з повагою.
«Сергій був скромним хлопчиком, чуйним. Навчався середненько, ближче до хорошистів. З усіма дружив, уроки не зривав. Ввічливим був як з учителями, так і з однокласницями, — згадує жінка. — Зараз я знаю його вже як водія. Пару раз з ним їздила. Він практично не змінився. Приємний чоловік, відповідальний, завжди посміхається. Якщо треба, то почекає. Ніколи не відповідає грубощами».
Сергій Омельченко
Марія, одна з мешканок Курахове, раніше працювала в Донецьку, і тому знає всіх водіїв, які їздили в тому напрямку. Пам'ятає вона й Омельченко.
«Своєї машини немає, тому на автостанції була частим гостем, — згадує дівчина. — З часом вже всіх водіїв знаєш в обличчя. Про Сергія залишилось гарне враження. Доброзичливий чоловік, завжди вмів залагодити всі складні ситуації. Іноді я навіть спеціально, коли був вибір, брала квиток на його рейс».
Зараз чоловік возить шахтарів з Селидового до Першотравенська, де знаходиться шахта "Ювілейна" (ДХК «Павлоградвугілля»).
"Це, звичайно, далеко від дому. Але натомість це вже більш спокійна робота, бо пасажири майже завжди ті самі, — каже чоловік. — Вік все ж дається взнаки. Вже не шукаєш пригод, хочеться спокою і надійності».
