Кума.City довго шукала героя публікації, який би відверто розповів про свою боротьбу з наркотичною залежністю. Це недивно, бо у невеликих містечках, де всі про всіх знають, мало хто погодиться відверто поділитися подробицями власного життя. Наша героїня жителька району, тридцяти семирічна Олена, довго вагалась, але погодилась на умовах анонімності розповісти свою історію зі словами:«може моя історія допоможе іншим». Вона майже дванадцять років вживала наркотики, вже більше п’яти років обходиться без них. Жінка попросила не розголошувати її справжнє ім'я і не фотографувати. Далі від першої особи.
Такими не народжуються
У мене було нормальне, звичайне дитинство. Батьки працювали і, наскільки це було можливо у 90-х роках, не тільки намагались дати все найкраще, а й виховували. Вдома були дві шафи забиті книжками, переважно – дитяча та підліткова література. Звісно ніяких шкідливих звичок у батьків не було, навіть до алкоголю вони доволі стримано відносились. Уваги і любові нам з молодшим братом вистачало. Я не була домашньою, спокійною дівчинкою, скоріше такою «пацанкою», але вчилась на відмінно, займалась спортом, любила читати і співала у шкільному хорі. Все почалось з того, що у 16 років закохалась у чоловіка на дев’ять років старшого за себе. Батькам це не дуже подобалось, але чи могли вони мене стримати? Звісно, ні. У 17 років вийшла заміж за свого обранця. Через кілька місяців вступила до інституту і навчалась на бухгалтера. Але невдовзі у мене народився син, прийшлось брати «академку».
Чоловік не був готовим до подружнього життя, часто приходив додому напідпитку, піднімав руку, а згодом ще й втратив роботу. Так ми прожили кілька років, а потім розлучились. Я залишилась сама з дитиною, батьки як могли допомагали, але інститут прийшлось кинути, влаштуватися на роботу. Було складно, постійно турбували думки, що не виправдала надій, залишилась сама, нікому не потрібна. Так у мене згодом з’явилась компанія у якій випивали, курили, веселились. Здавалось так легше переносити всі труднощі і самотність. Одного разу хтось з нових «друзів» запропонував дозу, я не відмовилась. Мені не було страшно, було цікаво, а після легко, хотілось щось робити, говорити, веселитись. Але це омана, міраж. За першою дозою була друга, третя...Якщо вважаєте, що наркоманами стають лише бідні, без освіти і спеціальності: безробітні, безхатченки або діти з неблагополучних родин, то помиляєтесь. Я бачила, як «колються» ті, у кого була непогана робота, родина, дорогий одяг, золоті прикраси.
Вони відрізнялись лише тим, що в їх шприці була більш дорога «рідина». Я бачила, як вони повільно падають у прірву і сама падала туди. Мені було 22 роки…Це як хвороба, якою може заразитися будь-хто, але в групі ризику, ті, в кого немає мети, кому нудно і немає чим зайнятися.
Прірва і туман
Так у мене з’явились «друзі» і нові «захоплення». Коли закінчились гроші, з «ширки» на основі макової соломки, перейшла на дешеві синтетичні наркотики. Пробувала первітин, метадон, «електричку». Наркотики «варили» на плиті вдома, у звичайній каструлі, з медпрепаратів, які містять кодеїн (продаж таких препаратів без рецептів заборонена з 2015 року, - прим. редакції). Як це робиться, розповідати не буду. Коли потребуєш «дозу» ти ладен на все. На оплату наркотиків пішли всі золоті прикраси, гроші не лише мої, а й батьків. Виносила з хати все. Добре пам’ятаю золоту обручку вагою 8 грамів, яку віддала за кілька доз. Якщо наркоман потребує дозу він згоден на підлість, обман. Могла вигадати будь-яку історію аби когось розжалобити, обманути, виманити гроші. Як скласти всі гроші, витрачені мною на наркотики, то можна було б придбати дві квартири і машину.
Найстрашніше - «ломка» без наркотиків, коли викручує суглоби, болить все тіло, не хочеться нікого бачити, чути, розмовляти, не можеш спати. Це не передати словами, але стан у 1000 разів важчий, ніж похмілля, пережити таке не побажаю навіть ворогу. Щоб позбутися цього стану ти йдеш за новою дозою, це замкнене коло. Дванадцять років пройшли, як у тумані. Увесь світ звужувався до бажання «уколотися», більше не хотілось нічого. Найстрашніше пригадую, коли під час «ломки» серед ночі мені було так погано, що не могла себе вколоти і просила сина – підлітка зробити мені укол у живіт. Цього не можу собі пробачити. Пригадую, як у лікарні на руках у мене від «електрички» помирала близька людина і ніхто вже не міг допомогти. Людина просто холоділа у мене на руках. За 15 років від наркотиків померло двадцять моїх друзів і знайомих віком від 20 до 50 років. Хтось з них пішов через «передоз», інші від «електрички». Від синтетичних наркотиків людина гниє, руйнуються внутрішні органи, кістки. Щороку п’ять – шість разів мені доводилось потрапляти у лікарню. У мене хворі суглоби, спина, кілька разів розкривали абсцеси, які бувають у наркозалежних через те, що вени спалені «хімією», пару разів перенесла запалення легенів. Зараз я інвалід ІІ-ї групи, у мене венозна непрохідність. Лікарі не можуть нормально брати кров з вени або зробити укол, немає вен. Всі ці жахи розповідаю,щоб всі розуміли, що немає безпечних наркотиків. Але крім здоров’я, найстрашніша для мене втрата – довіра сина, батьків і брата. Одного разу вони просто перестали мені вірити, а брат, навіть сказав: «краще б ти померла».
Мене врятували близькі
Після чергової дози, я потрапила до реанімації у важкому стані, а потім у реабілітаційний центр у Донецьку. Це було перед початком бойових дій. Батько вже їздив мене провідувати під обстрілами. Лікування коштувало тоді більше 500 грн. на день, повністю пройти курс можливості не було. Але там я зустріла людей, які намагались вчитися жити без наркотиків. Скажу чесно, ніякі реабілітаційні центри не допоможуть, поки людина не візьме себе в руки сама. Знаю тих, хто кинув завдяки вірі у Бога, але не просто тому, що пройшов курс реабілітації. Чому зупинилась ? Усвідомила, що це край, дно, наступний раз мене просто не врятують. Я не бачила як зростає син, пропустила багато, зробила боляче рідним. Мене зруйнували наркотики, більше у мене не може бути дітей, але у мене будуть онуки, можу наверстать пропущене і дати їм те, чого не могла дати синові. А ще мені допоміг прийняти остаточне рішення коханий чоловік, який також був наркозалежним. Ми вирішили кинути разом, вже більше п’яти років не вживаємо. Це складно, чесно, складно вчитися радіти життю без «допінгу». Це як вчитися ходити. Але все у нас в голові. Спочатку, щоб відволіктися, розводила кактуси, більше двадцяти вазонів подарувала рідним і друзям, в’язала.
Робила все, щоб не мати часу для дурних думок. Зараз поступово налагоджую стосунки з батьками, з братом стала більше спілкуватися. Якби не було складно у житті, щоб не сталося, як би самотньо ви не почували себе, не робіть непоправного. Біжіть до психолога, до рідних, друзів, знайдіть людину, яка вислухає вас, поставте мету, шукайте заняття по душі, плачте і кричить вголос, але не йдіть туди, де можна купити «дозу».
Як вирішити проблему наркоманії ?
Особисто проти легалізації будь-яких наркотиків, навіть легких. Не треба їх дозволяти, з них все починається. Але відповідні державні органи повинні боротися з розповсюдженням наркотиків, не на словах, а притягувати до жорсткої відповідальності тих, хто виготовляє та продає. Для цього звісно треба подолати корупцію. Знаю, що у Селидовому, Вугледарі досі в деяких аптеках можна придбати препарати з кодеїном без рецепту. Батькам варто більше уваги приділяли дітям. Людина у якої є мета, улюблена справа, яку розуміють і підтримують навряд піде хибним шляхом. А ще варто не проґавити ознаки вживання «речовин» у близьких людей. Будь-яка зміна поведінки, порушення сну, апетиту, агресія може бути сигналом того, що не все добре.
