Руслан Ригованов - громадський діяч, засновник ГО Платформа соціально-гуманітарних ініціатив та інновацій “Єдиний координаційний центр”, кандидат у президенти на виборах в 2019-му році, а нині - старший сержант збройних сил України.
Руслан родом з Горлівки, тож тема війни стала для нього близькою та болючою ще у 2014-му році. Шлях до рідного міста було відрізано. Чоловік розповідає, 9 років вони домовилися із дружиною, що у разі вторгнення росіян в Маріуполь він піде на фронт. Тоді загарбники не зайшли до міста. Проте все змінилося у 2022-му році. Журналісти Кума.City дізнались, з якими викликами війни стикнулись ті, хто з початком повномасштабного вторгнення пішов боронити нашу країну.
“Я не вірив, що розпочнеться повномасштабна війна”
Руслан розповідає, січень 2022-го року був не аби яким напруженим. Проте тоді багато скептиків, а зокрема і він сам не могли повірити в настільки абсурдну ідею розв'язання повномасштабної війни.
“Я теж казав, що не буде війни. І теж не вірив. При тому рівні агентів Кремля, які були у нас на початку війни, не було потреби починати військові дії. Росія мала фінанси, агентів впливу, все о треба - щоб що? Розпочати повномасштабне вторгнення? Навіщо?”
Військовослужбовець не приховує того факту, що 24 лютого він зустрів у Москві, в той час, як з 2020 року проживав у Києві. Тоді його дзвінком розбудила дружина. Нагальне питання було чи встигне Руслан дістатись до України перед тим, як закриють небо або кордони. І він встиг.
“Повернувся додому. Обстріли. Першою задачею було вивезти родину. Поки ми вирішували, яким чином вони будуть виїжджати, до мене звернулись люди, які попрохали допомогти волонтерством. І перші 2-3 тижні я допомагав хлопцям. Носив їжу, речі, налагоджував волонтерську роботу. І в той самий час формується новий підрозділ на базі “Альфи”. Мені запропонували взяти участь. І я погодився”.
З якими викликами війни доводиться стикатися кожен день
Зараз Руслан Ригованов перебуває у складі Сил спеціальних операцій. За його словами, в окремих людей є стереотипи, що в армії зазвичай приймають якісь “дурні” рішення та наказ. Цьому є пояснення: цивільне та військове життя - це геть інші речі та правила.
“Я не стикався з офіцерами, які приймають дурні рішення. Це війна. Є хтось краще, є хтось гірший, але більшість - це абсолютно адекватні рішення, бойові. Вони можуть не подобатись. Звісно, що багато людей цивільних прийшло, і важко перевлаштуватися. Тут навіть питання не в тому, готов ти вбивати або не готов, а в тому, чи готовий ти знаходитись в обмежених рамках та просторі армії. Не тільки в колективі, але й жорсткій ситуації, коли треба виконувати наказ. Зараз я старший сержант у складі Сил спеціальних операцій. Якщо ми не виконуємо бойових завдань - ми постійно навчаємось, це безперервний процес, він йде постійно, бо так треба”.
Руслан Ригованов, старший сержант збройних сил України.
Для багатьох не секрет, що військовим доводиться купувати багато необхідних речей за власні кошти, аби максимально укомплектувати себе. Захисники називають цей процес нескінченним, адже сьогодні існуючі норми забезпечення не відповідають умовам, в яких ведуться бойові дії. Крім цього, багато з військового обладнання є так званим “витратним” матеріалом, який необхідно постійно оновлювати
“Первинний рівень у всіх повністю закритий. Буває так, що не до кінця сформовані заявки з потребами, і щось не отримують достатньо. Таке є, але не усюди. Але нормативи застарілі. От положено видавати зимову форму на 1,5 року у воєнних умовах. А згадайте цю зиму, яка була в цьому році. Сльота, бруд, потім морози та знов по колу. Те ж саме з взуттям. Така ж проблема з рештою. Будь-який бронік, шолом може буде потреба замінити. Треба переглянути норми, зважаючи на специфіку та умови інтенсивності бойових дій”.
Багато проблем виникає і стосовно автомобілів, які необхідні на фронті. І перш за все, ці питання слід вирішувати на рівні Міністерства оборони та депутатів Верховної ради України.
"Якщо нам положена певна кількість авто - ніхто не докупатиме і не вписуватиме туди, наприклад, якісь пікапи. А це теж витратний матеріал.Залежно від того, де ви знаходитесь, авто може прожити тиждень чи місяць, буває так, що навіть день не витримує. Отримали 100 тисяч половина йде на ремонт машини, нову форму. Такі банальні речі, як вологі серветки - звісно в армії їх не видають, але ж вони потрібні, засоби від комарів, і купа всього, що навіть не передбачуване. Дуже багато маленьких нюансів".
Не можна забувати про те, що війна триває
На питання “Чи треба показувати те, що відбувається на фронті?” пан Ригованов відповідає одностайне “так” і додає, що краще б було не тільки показати, але й передати запахи, якби таке було можливим.
“Тоді б це зовсім інакше сприймалось. Одразу приходить усвідомлення, що відбувається. Бо наші очі вже звикли до якихось картинок, фільмів жахів, і вже не так реагують. А от передати запахи - то буде дуже показово. Як м'ясо горіле тхне, не стирані шкарпетки. Словами та картинкою важко це передати, лише запахи одразу дають повну картину”.
Як медійна та соціально активна особа, Руслан не може не звернути увагу на той факт, що немало людей поступово “забувають” про війну. На жаль, про це свідчить чимало фактів.
"Ми бачили, що рік нас просили не викладати відео. Всі знаємо про скандал блогерів. Не важливо, що ця система ППО спрацювала вперше і то видовищно - у жодного військового не виникне думка зняти це на відео і викласти в мережу. Питання у тому, що для деяких людей закінчилась війна. Страх закінчився. Бо коли їм було страшно - вони не викладали. А війна - це в принципі синонім страху".
Люди втомлюються від війни, проте війна триває, і розслаблятись ще зарано.
“Якщо порівняти постачання армії у березні 22-го року та станом на зараз - це небо та земля. Базові потреби закриті, але на те вони й базові - це як прожитковий мінімум. Для перемоги треба набагато більше. А люди вже не бачать такої необхідності допомагати армії. А завдяки волонтерам робиться дуже багато".
Кожен українець мріє про перемогу і всіх цікавить одне й те саме питання: коли ж розпочнеться контрнаступ? Та відповідь не може бути конкретною та одностайною.
“Контрнаступ почнеться, коли буде час. Над ним працюють зараз всі. І коли ми будемо готові - ніхто не скаже, коли це буде. Ми просто тихо встанемо та тихо підемо. Там буде 5-6 варіантів, а який ми пустимо в роботу - ніхто не знатиме аж до самого того моменту. Чи вірю я в контрнаступ? Так. Чи готов я до нього? Так. Все буде”.
