У молодіжному центрі «Мексика» Сергій Жадан зустрівся з учнями та місцевими жителями Максимильянівки. Він завітав у гості до прифронтового села, не сам, а з німецьким письменником, поетом Міхаелем Целлером. Це не перша поїздка поета, музиканта, письменника у прифронтову зону. Разом з благодійним фондом він намагається допомогти тим, хто живе на лінії вогню, організовує поїздки школярів, які живуть на лінії розмежування до Києва. У Максимільянівці та Мар’їнці вперше. Поети зі сцени молодіжного центру читали вірші та відповідали на питання старшокласників про натхнення, захоплення музикою та спорт, героїв його творів. Кума Сity також вдалось поспілкуватися з Сергієм Жаданом.
Торік вийшов роман про життя на лінії вогню «Інтернат». Чи плануєте ще написати книгу про події останніх п’яти років?
Зараз пишу п’єсу про перше літо війни, про життя в прифронтовій зоні, людей які там живуть, їх проблеми, як вони пристосуватися до нових умов. Назву поки сказати не можу — комерційна таємниця. У травні — квітні 2014 року писав репортажі, про те, що тут відбулося. Тоді ніхто не розумів що робиться, що буде далі. Писав про ці події дуже багато. Але чи матимуть ці репортажі сенс і вагу через 20 років. Не знаю. Може вони вже будуть по-іншому звучати. Але я писав і буду про це писати. Сподіваюсь, що Міхаель Целлер повернеться і також напише про свою подорож до України. У Європі різне ставлення до нашої країни і того, що тут відбувається. Важливо щоб сюди приїздили і спілкувались з тими хто тут живе, а не сприймали всі ці події лише через призму пропаганди.
Ви часто буваєте у прифронтових містах, що вас найбільше вражає і лякає там?
Найбільше мене вражають люди, які тут живуть. Деякі українці мають доволі химерне уявлення про події на Донбасі. Хтось вважає, що тут руїни, інші — навпаки, думають, що війна майже скінчилась. Я надихаюся людьми, які навчилися виживати в складних умовах, не опускають руки і це надає мені сили і впевненості. В прифронтовій зоні мене нічого не боюсь. Більше лякають в тилу популістські заяви політиків, які готові поступитися територіями, своїми співгромадянами.
Як виникла ідея таких подорожей прифронтовими містами і для чого ви це робите?
З друзями ми їздили по звільненим містам ще з 2014 року, спілкувалися з людьми, допомагають бібліотекам, будинкам культури. Щоб людям, які тут живуть було що читати, слухати. У нас культурне життя зосереджено у великих містах, невеликі якось осторонь. До війни часто приїздив у Донецьк, але ніколи не був у Краматорську, Костянтинівці, Дружківці. У прифронтових містах з’являються небайдужі люди, які запрошують організовують зустрічі. Ми приїздимо, бо не можемо стояти осторонь. Мені особисто не байдужа доля цього краю, бо я сам з Луганщини, тут народився і виріс, маю тут купу друзів і маю потребу приїздити сюди саме в той час, коли за кілька кілометрів йде війна. 2014-го утворився Благодійний Фонд Сергія Жадана. Ми організовуємо дітям з Донбасу поїздки до Харкова, Києва, Одеси, Львова. Хотів би щоб діти побачили нашу країну, наскільки вона цікава, різноманітна. різнобарвна. Сам побував у Києві вперше, коли мені було 10 років і запам’ятав цю подорож надовго.
Що потрібно зробити в першу чергу для реінтеграції тимчасово непідконтрольних територій у склад України?
Сприймати окуповані територій, як частину Україну,а її жителів, як наших громадян, які змушені проживати там. Не треба відокремлювати їх ментально, не говорити про них, як про щось втрачене, або те, що природним чином відійшло. Це важлива річ, для нас і для тих, хто живе по той бік лінії розмежування. Своєрідний месенджер, що ми не забуваємо про них. Реінтеграція можлива мирним шляхом, але на яких умовах. Явно не на умовах агресора і окупанта. Ми повинні пам’ятати, що не ми починали цю війну, не ми прийшли на чужі землі, це наша земля і наша територія і поступатися нашими землями не слід.
Цього року до шкільної програми введено на вивчення два ваших вірші «Музика очерет» та «Смерть моряка річкового флоту», щоб сказали про ці вірші одинадцятикласникам.
Дуже насторожено ставлюсь до того, що мої твори вносять у шкільну програму. Непевний, що це потрібно робити. Мені здається у старших класах сучасну літературу треба вивчати факультативно. Не знаю чи сподобаються вони дітям. Це різні вірші. Перший — ліричний про любов, написаний ще у кінці 90 — х років, а другий балада, написана у стилістиці 20 —х років. Мені цікава думка дітей щодо цих творів. Але вважаю, що не всі мої художні твори треба читати у шкільному віці. Іноді там описуються непрості ситуації, присутня ненормативна лексика. Але з іншого боку, підліток під коректним керівництвом вчителя візьме з цього щось добре.
Коли зрозуміли, що ви письменник?
Писав з дитинства, у 3 −4 класі писав вірші про однокласників, які не завжди були комплементарними, а більш іронічними. Але мене розуміли і творчість моя подобалась одноліткам і вчителям. Моя тітка Олександра Ковальова письменниця та перекладач привила таке захоплення літературою. У старших класах впевнився, що я письменник. Потім поступив до педагогічного у Харкові, захистив дисертацію і навіть там працював, вже з 2004 року я - вільний письменник.
