У листопаді на ТРК «Україна» стартував серіал про кохання «Повернення». Помічником режисера Мирослава Малича стала курахівчанка, студентка столичного національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. К. Карпенко – Карого, Поліна Горобець. Зараз вона навчається на четвертому курсі факультету режисури і телебачення, у майстерні Юрія Терещенка. У серіалі наша землячка зіграла ще епізодичну роль. Про мистецтво, специфіку професії, Донбас та перспективи вітчизняного кіно Кума.City поговорила з майбутньою режисеркою.
Акторство, як хобі, а режисура – захоплення на все життя
За словами Поліни, професію режисера вона обрала невипадково.
«Кіно для мене це поєднання різних напрямків мистецтва – музики, фотографії, літератури, тому мені було цікаво спробувати себе в цьому, творчо реалізуватися саме в такому багатогранному вимірі», - захоплено розповіла вона. Чотири роки тому дівчина закінчила гімназію «Престиж». У шкільні роки Поліна відвідувала музикальну школу за класом фортепіано, у викладача Світлани Поліщук, неодноразову була ведучою на святкових концертах, тож до сцени звикла. Поліна зізнається, що звикати до швидкого темпу життя у столиці було складно. До того ж університет, де навчають майбутніх акторів та режисерів, непростий навчальний заклад. Там студентам доводиться проводити по 10 - 12 годин.
Кадри з серіалу "Повернення"
«Ми приходимо на заняття о восьмій ранку, як і в звичайних вишах, а потім після пар, до вечора проходять репетиції. Акторське мистецтво – не лише вміння та навички, це спроможність вийти за межі власного «я», вжитися у роль. З однокурсниками грали монологи з документальної прози Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» про війну в Афганістан та «Чорнобильська молитва» про найстрашнішу катастрофу у нашій країні. У першій роботі мені довелось грати матір, яка втратила єдиного сина на цій війні, при тому, що вона дуже хотіла, щоб її син захищав свою країну, а потім з’ясувалось, що перемога була нікому не потрібна. Світ матері після цього розколюється навпіл. У другій виставі грала жінку, яка втратила чоловіка під час катастрофи на ЧАЄС. Вжитися у такі ролі дуже складно емоційно і зізнаюсь це втомлює. Відновлююсь під час спілкування з колегами або, коли граю на фортепіано», - відкриває секрети акторської професії Поліна.
На зйомках
У майбутньому вона хотіла б зіграти дівчину з особистою драмою на побутовому рівні, яку треба помітити іншим. Вона зізнається, що акторська робота для неї цікаве, приємне хобі, яке допомагає погрузитися в атмосферу кіно, а справжнє захоплення - режисура. Саме цій справі вона хоче присвятити життя. Улюблені її режисери - Гаспар Ное та Федеріко Фелліні, а от улюбленого актора поки немає. Режисерський дебютом Поліни в ігровому кіно став короткометражний фільм «Течія», знятий у минулому році у Тернополі. Фільм показали на трьох українських кінофестивалях.
Перша режисерська робота Поліни Горобець
Планує зняти фільм про Донбас та вірить у майбутнє вітчизняного кіно
Весною дівчина захищатиме диплом на ступінь бакалавра. У якості дипломної роботи планує презентувати короткометражний ігровий фільм про наш регіон.
«Основна ідея моєї картини, полягає в тому, щоб показати, в яких складних умовах живе Донбас. Наш регіон орієнтований на розвиток важкої промисловості, яка тепер переживає нелегкі часи. Головний герой працює на електромонтажному підприємстві, яке опиняється на межі закриття. Хочу показати переживання, думки, сподівання людини у складних умовах. Мені, як майбутньому режисеру, хотілось би говорити про Донбас, його жителів, їх непросте життя. Зніматиму фільм в нашій області», - ділиться планами Поліна. Як майбутньому режисеру, їй хотілось би розповісти глядачам про звичайних людей, їх переживання, почуття. На думку дівчини справжнє кіно повинно бути максимально наближене до життя, бо саме воно підкидує такі сюжети, повз які не пройти. На її думку, режисер, окрім життєвого досвіду, повинен бути наполегливим і мати власне бачення для чого він знімає кіно.
На зйомках
«Зараз українське кіно на вірному шляху. Просто не завжди глядач готовий йти до кінотеатру саме на вітчизняний фільм. Думаю, цього треба позбуватися поступово. Не лише режисер повинне зацікавити людей, а й глядач може надихнути майстра своєю довірою. Серед вітчизняних стрічок мені дуже подобається картина Нарімана Алієва «Додому», відзначеного на Канському міжнародному кінофестивалі. Для якісного, класного кіно не потрібно великих грошей. Можна зняти звичайну життєву історію, без крутої графіки, але подати її так, щоб глядач не відвів від екрану очей. Для розвитку вітчизняного кіномистецтва, крім державної підтримки, треба давати можливість молодим режисерам проявити себе, зайти на кіноринок. Проблема ще в тому, що наші глядачі не завжди знають про новинки кіно та молодих талановитих режисерів. Сучасні медіа можуть допомогти нашому кіно», - розповіла Поліна.
У Кураховому дівчина буває не більше двох разів на рік. Приїздити частіше не може, через зайнятість та брак часу. Але Поліна дуже сумує за близькими, друзями та рідними краєвидами
