Про те, що у колишньому дитячому садку «Альонушка» живуть переселенці з Мар’їнки та Красногорівки у Кураховому знають всі. Як і в яких умовах жителям прифронтових міст доводиться проживати, Кума. Сity вирішила дізнатись у самих переселенців.
Коли підходиш до будинку то здається, що це звичайна старенька адмінбудівля, де можливо, знаходяться держустанови. Думка змінюється, лише, коли потрапляєш на перший поверх та бачиш розклад чергувань, шторки на дверях, відчуєш запах приготованої їжі і розумієш, що тут все ж таки живуть люди. У коридорі темно, не холодно, але й незатишно по – домашньому. На поверсі ми зустріли Олену, невисоку жінку років 60, у пальто та яркій хустці.
- Ой, зараз світло увімкну, подивитесь, яку у нас, - жінка швидко знаходить вимикач на стіні. Ось тут у нас туалет та душ, подивіться які стіни та стеля, - показує вона на чорні розводи плями у душовій кімнаті.
«На двох поверхах живе десь 30 людей. А колись 70, здається, проживало. Хтось пішов на квартиру, інші додому повернулись. Зараз вам важко буде когось знайти, щоб поговорити. Молоді працюють, вони на роботі, залишились вдома тільки пенсіонери», - розповіла вона.
Разом з чоловіком Олена живе у невеличкій кімнаті з 2015 року. Їх будинок у Красногорівці зруйнований. Їхати до родичів або друзів немає куди. Подружжя сподівається на те, що будинок відновлять і вони зможуть повернутися у рідне місто. Олена розповіла, що за проживання ні копійки не платять. Сплачують лише за комунальні послуги. З опаленням виходить десь 1 000 грн. Але це все одно краще, ніж винаймати житло за 2 500 – 3 000 грн. мінімум. Олена показала туалет та душову кімнату з пліснявою на стінах та стелі, старенькими іржавими батареями та трубами. Потім разом з жінкою ми пройшли на кухню, де дуже довго не було ремонту. Самі мешканці колишнього садку зізнались, що давно не користуються цією кухнею. Кожен готує у себе в кімнаті на стареньких, невеликих спіральних електроплитах. Жінка розповіла, що на другому поверсі зараз мешкає дві родини з дітьми. Раніше таких родин було більше, але ті, хто мав фінансову можливість пішли на квартиру, бо умови для дітей тут так собі. Хоча, у минулому році на другому поверсі, за допомогою гуманітарної організації, обладнали кімнату відпочинку, де є телевізор, зручні крісла диван та електричний чайник
Надія - худенька, невисока жінка з красивим, кудрявим волоссям, у довгому, бардовому пальто, до війни мешкала у Красногорівці, її квартира згоріла. Тож вона живе тут. Кілька років тому жінка пробувала винаймати гуртожиток за 500 грн. але власниця підняла ціну. Жінка не могла платити більше, бо отримує пенсію 1 500 грн. та виплати, передбачені вимушено переміщеним особам, - 1 000 грн.
«У цьому році у нас вже тепло, у минулі роки було холодніше. У мене у кімнаті сиплеться штукатурка зі стелі. Як бачите, ремонту у цьому приміщенні давно не було. Але це краще, ніж переплачувати за оренду квартири. Можливо, не варто так говорити, але місцеві, які здають житло переселенцям непогано отримують з цього. У кого є гроші на квартиру, ті орендують, я такого дозволити собі не можу. Коли почалась війна, я дуже схудла, а потім ще у пожарі згоріли речі. Купити нові з моєю пенсією важко. Помагали небайдужі люди, віруючи приносили речі, одяг», - розповіла вона.
Олена Олександрівна з Мар’їнки. Її будинок постраждав від військових дій, але незруйнований вщент, там повибивані вікна, пошкоджений дах. Але відновити житло можна. Жінка боїться повертатися додому через військові дії. Вона живе сама, отримує пенсію 2 800 грн. та переселенські виплати – 1 000 грн. Каже, що за світло у місяць сплачує 200 – 250 грн.
Будинок, де мешкають переселенці
«Живу у колишньому садочку з самого початку. На моїй пам’яті поховали п’ятьох літніх людей. Вони померли тут, повернутися додому так і не змогли. Молоді сім’ї, тут також не затримуються, умов належних немає. Але молодим простіше знайти квартиру та сплачувати за оренду. Вони працюють, отримують заробітну плату, а пенсіонери живуть лише на пенсію і вимушені залишатись тут», - розповіла вона. Жодна із жінок, нажаль, не погодилась фотогравфуватися.
