Артем прийшов працювати на шахту 15 років тому. Саме тоді він купив перший велосипед, а згодом і мопед та не на жарт захопився вело -, мото- спортом. Він прихильник зорового способу життя, не вживає алкоголь, не палить та кожного дня після зміни, яка закінчується о 22.00, йде до турніка на спорт площадку біля будинку. У вихідні ходить на тренування з легкої атлетики до дитячо-юнацької спортивної школи. Думка про подорож виникла пару місяців тому, коли він купив велосипед «Турист».
Свою велоподорож до Курахового він планував більше двох тижнів, розглядав Гугл — карти, склав за допомогою навігатору у телефоний маршрут. Але перш за все «прокачав» велосипед, замінив сідло на більш зручне, придбав спортивний руль, зняв крила. Приготував у дорогу рюкзак з самим необхідним – парою запасних камер, набором для ремонту, ліхтариком та, як кажуть на шахті, «тормозком» — легким перекусом. Курахове для поїздки він обрав невипадково, тут живуть його друзі. До цього в місті Артем бував кілька разів і йому тут дуже сподобалось. Взагалі від Торецька до Курахового 97 кілометрів, але Артем будував маршрут так, щоб уникати швидкісних трас. Тож їхав через Новгородське, Пантелеймонівку, Очеретине, Новогродівку, Селидове. Загалом здолав на велосипеді 90 кілометрів за п’ять годин.
«Одна справа їхати на автобусі з Костянтинівки, а інша подорожувати велотранспортом. По дорозі бачив такі живописні краєвиди, що неодноразово хотілось зупинитися та зробити купу фото, але дорога вимагає уваги, то ж розслаблятися не можна. До того ж їхав на таку далеку відстань на велику перший раз, тому прагнув приїхати за світло», — поділився він враженнями.
Шахтар зізнається, що до Селидового їхав переважно ґрунтовими дорогами, а потім виїхав на трасу, де було трішки лячно через великий потік машин. За його словами, в такій ситуації головне не панікувати, рухатися на зустріч транспорту, не йти на обгін та дотримуватися правил дорожнього руху. По дорозі зупинявся кілька разів щоб набрати води, перепитати у перехожих дорогу, перекусити. «Люди у нас дуже доброзичливі і говіркі, багато, хто питав, для чого їду на «велику», якщо можна автобусом. Хтось дивувався, хтось підтримував, але байдужих не було», — розповів він. Нахабних та зухвалих водіїв на своєму шляху він не зустрічав. А от самі дороги могли б бути і кращі. Хоч для велосипедистів зі стажем, на його думку, ями не така вже й проблема. Але увага та дотримання швидкості ще нікому не завадили.
По приїзду у місто, після доби перепочинку, велосипедист відправився назад додому вже іншою дорогою. На зворотній шлях він витратив 7 годин, за які подолав близько 100 кілометрів. «Поїхав іншим шляхом, щоб більше побачити та в черговий раз випробувати себе та свої можливості. До Торецька потрапив вже за темно, коли їхав, то освітлював дорогу ліктарем, на світло якого зліталися кажани. Тож я з ними на перегонки мчав додому. Але, звичайно їздити у темну пору не раджу, не зовсім це безпечно», — розповів він.
Мандрівник з Торецька радить всім, хто збирається у таку подорож обов’язково мати зручний, а краще спеціальний одяг та взуття, кепку або шапку та запас води. «У спеку або під час навантажень людина втрачає багато рідини, баланс треба відновлювати. Варто не дуже захоплюватися їздою, а робити перерви, щоб попити та розім’ятися. У дорозі треба розраховувати свої сили не дуже гнати, не виснажуватися на підйомах угору. Як кажуть, тихіше їдеш, далі будеш. Взагалі перед подорожжю на таку відстань краще потренуватися на менших ділянках, робити щоденні заїзди на 10 — 15 кілометрів і обов’язково підготувати до подорожі велосипед», — поділився секретами він. Артем не планує зупинятися на своєму особистому рекорді та згодом почне готуватися у вело подорож до Святогірська.
«А ще у моїх планах Маріуполь та Дніпро. Жалкую лише, що літо закінчилось і незабаром задощить, погода зіпсується. Тож до холодів треба все встигнути. Мені б ще знайти напарника, то ми б наступного літа пів України об’їхали, бо вдвох веселіше, ніж одному», — говорить Артем.
