Талановита людина талановита у всьому. Так, і Вадим Кирицев, завідувач терапевтичного відділення, яке зараз знаходиться в місті Курахове, окрім лікарського таланту має ще й художній.
Три покоління лікарів
«Лікарський стаж моєї родини 280 років, — посміхається Вадим Геннадійович. — Три покоління лікарів. Батьки, я, дружина, її сестра, мої дочка, син і невістка — всі пов'язані з медициною. Був час, коли ми на роботу в Красногорівську лікарню їхали двома машинами».
А у минулий понеділок, 12 серпя, Кирицев відзначив особистий ювілей — 50 років трудової діяльності.
«Вирішив, що буду лікарем ще зі старших класів, — згадує Вадим. — Я сам з Красногорівки. Здобувши освіту, став лікарем у місцевій лікарні. Спочатку працював терапевтом, згодом став завідувачем відділення. Все життя пройшло там».
Але після початку бойових дій терапевтичне відділення, де працював Кирицев, як і багато інших, переїхало з Красногорівки в Курахівську лікарню.
Звичайно, розставання з рідним домом засмучує чоловіка, але він намагається не полишати позитивного настрою.
«Прийняли мене тут добре. В лікарню я швидко вписався, адже з багатьма був знайомий і раніше, — розповідає він. — Після переїзду до Курахового я почав більше малювати. До цього було багато турбот – свій будинок, діти, онуки. Було не до цього. А зараз діти далеко, і у мене з'явилося багато вільного часу».
Обережно, творчість заразна!
За більш ніж 4 роки, що Вадим працює в Курахове, терапевтичне відділення перетворилось в галерею.
На стінах можна побачити десятки картин, вітражні розписи на вікнах, мініатюрні скульптури тощо.
Малюнки Кирицева прикрашають і новий кабінет підвищенні кваліфікації.
«Це квадріптіх, — пояснює лікар, вказуючи на картину. — Зараз такі картини є дуже популярними».
Своїм прикладом Кирицев надихнув на творчість і багатьох інших лікарів. Незабаром біля малюнків Вадима Генадійович у лікарні стали з'являтися роботи його колег і навіть пацієнтів.
«Тут є і роботи з бісеру, зроблені невропатологом, і декупаж, зібраний руками медсестер, — каже завідувач відділення. — Талантів багато. Ми просто мало один про одного знаємо».
Навіть люстра, що прикрашає кімнату — подарунок сина однієї з пацієнток.
«Він — дизайнер, — додає лікар. — І зробив її з металу власними руками».
Відволікаємо від уколів
Своїми картинами Вадим Геннадійович прикрасив не тільки терапевтичне відділення. Його малюнки можна зустріти по всій лікарні – на вході в медзаклад, декілька на першому поверсі, у кардіологічному відділенні, в приймальні, в кабінеті у головного лікаря тощо. А в більшості палат дитячого відділення на вікнах красуються вітражні розписи, написані його рукою. Діти із задоволенням роздивляються птахів, тварин, героїв з казок і мультиків.
Медсестри особливо корисним вважають вітраж в маніпуляційній, який допомагає відволікати увагу дітей від уколів.
«Діти плачуть більше в передчутті уколу, ніж від самого уколу. А у нас тут і сонечко, і слоники, і собачки, і жирафи, – сміється медсестра дитячого відділення. – Діти дивляться, показують пальчиком. Поки я набираю шприц, готую все, мама показує, запитує, що намальовано. Дитина починає відповідати й розслабляється. Відволікаємо, як вміємо».
Ніколи не малюю на тему війни
Творчість у Вадима Кирицева в крові. Його батько — Геннадій Ілліч, колишній головний лікар Павлівської лікарні, а пізніше завідувач хірургічного відділення Мар'їнської центральної районної лікарні, займався малою скульптурою. Його роботи можна побачити в кабінеті Вадима Геннадійовича, поруч зі столом.
В кабінеті лікаря також висять портрети дружини, доньки, сина, онука, матері й батька, а також автопортрет, написані його рукою.
Малювати Вадим Генадійович почав на останніх курсах інституту.
«Я в школі не надавав особливого значення малюванню. А коли вже був на 6 курсі, раптом написав дві акварельки. Дружина побачила і каже: «Так, годі балуватись, бери полотно й олію», — згадує терапевт. — Я давай відпиратися, сказав їй, щоб не вигадувала. А вона відповіла: «Ти настирливий, у тебе вийде».
З того часу Вадим почав потроху малювати. Але тоді це було для нього лише розвагою, серйозніше живописом Кирицев захопився вже з початку бойових дій у рідному місті.
«Зараз я малюю практично кожен день. В основному пишу олією, рідше олівцем. На одну невелику картину потрібно 3-4 вечори, — розповідає лікар. — Люблю малювати природу — ліс, річку, море. Інколи роблю модульні картини з такою тематикою. Але я ніколи не писав на тему війни. Всі мої картини позитивні. Навколо і так занадто багато смутку і болю».
Одна з модульних картин Кирицева
Однак іноді особисті почуття все ж просочуються в картини.
«Дивлячись на мій автопортрет, люди часто говорять, що в житті я виглядаю краще і молодше, — говорить митець. — Думаю, на картину вплинуло те, що я малював її в перший рік після смерті дружини».
Вадим Генадійович говорить, що в той час йому було дуже важко.
«Ми жодного разу не посварилися. Це була зірка мого життя ще з сьомого класу. Ще коли їй було 14, а мені 16, я пообіцяв, що одружуся з нею. Так і вийшло. Ми були дійсно двома половинками одного цілого».
Наталія Олександрівна Кирицева довгий час працювала пліч-о-пліч з чоловіком. Вона завідувала кардіологією, а згодом у відділенні замість неї головною стала її дочка.
«Наташа дуже багато вплинула на мою творчість. Вона мене підтримувала, і вона ж була моїм першим критиком. Я їй завжди говорив: пан Стасов — це такий російський критик — ти так добре розбираєшся, бери сама пензлик». А вона, сміючись, лише відмовлялася», — згадує Вадим Генадійович.
Зараз Кирицев дивиться на світ оптимістично. Він і надалі планує радувати оточуючих яскравими картинами з чарівним краєвидом.
«Нещодавно я повернувся з круїзу по Волзі, де був разом зі своїм онуком та сестрою дружини. Відпочив і з новими силами повернувся в лікарню, — посміхається терапевт. — З моменту приїзду вже кілька картин встиг намалювати з місцевими красотами».
