Вони приїжджають і люди не стримують сліз. Завжди питають: коли чекати знову? З перших днів російської окупації Надія Кругляк разом із сином Артемом та кількома його друзями щодня під обстрілами возять харчі та воду мешканцям Мар'їнки.
З дня в день повністю завантажують пакетами старенькі "Жигулі" і повертаються по кілька разів, щоб допомогти усім. Спочатку були одними з кількох волонтерів, а зараз уже єдині, хто приїжджає у Мар'їнку. Дорога щодня стає вже небезпечнішою. Кума.city поспілкувалися із безстрашною волонтеркою.
«Неможливо відвідувати тільки своїх, коли ти вже там. Це ж рідне місто, всіх людей знаєш»
– Надіє, коли почали займатися волонтерством?
– Я сама з Мар'їнки. Ми з дітьми виїхали з міста за декілька днів до початку повномасштабної війни. Чутки, що Росія почне наступ, у нас тут активно ширилися і ми повірили. Переїхали до Курахового. Але в Мар'їнці залишилися рідні, знайомі. Спочатку їздив син Артем зі своїми друзями. Завозили передачі родичам. Я пакувала ці пакети. А от їздити разом з хлопцями стала трохи пізніше. Люди дізналися, що ми допомагаємо і масово почали просити за своїх рідних. Передавали сумки, ми відвозили. Але це неможливо, відвідувати тільки своїх, якщо ти вже там. Приїжджаєш і бачиш тих нещасних людей, які біля підвалів готують їсти. Вони усі чорні від сажі та диму. А дітей стільки... Серце стискається. Це ж наше рідне місто, в якому росли. Всіх людей знаєш. Ну як їх залишити?
Щодня Надія із сином їздить у Мар'їнку по 3-4 рази
– Але ж це складно кільком волонтерам зібрати допомогу для усього міста? Вам хтось допомагає?
– Перших два-три дні все купували за свої гроші. Артем з хлопцями зі стипендії, я — із зарплати. Ми почали в соцмережах викладати фото, відео, що ми їздимо і люди почали пропонувати допомогу. Особливо ті, у кого залишилися родичі у Мар'їнці. Кидають гроші мені на картку, ми закуповуємо усе, що можемо і відвозимо. Так зібрали 25 тисяч гривень. Трохи пізніше церкви почали допомагати, інші волонтери — пишуть і привозять допомогу. Зараз хліб та воду ми купуємо за власні кошти, а продукти та найнеобхідніше дають волонтери, з того що їм присилають. Нам повідомляють, де можна забрати допомогу і ми їдемо по неї по всіх навколишніх округах. Знімаємо відео, фото, відсилаємо звіти, щоби усі бачили, що допомога справді йде, куди потрібно.
– Крім вас ще хтось із волонтерів ще їздить у Мар'їнку? Як часто приїжджаєте?
– Спочатку було кілька волонтерів, але вони виїхали уже в безпечніші регіони. Зараз тільки ми залишилися. Їздимо кожнісінького дня і будемо це робити, поки можна буде заїхати у місто і будуть пропускати на блок-постах. Іноді їздимо кількома машинами, якщо хтось має змогу допомогти, а деколи лише своєю. Тоді треба робити більше ходок. Що таке одна легкова автівка з продуктами? Якщо на одній вулиці живе, приблизно 300 людей, то треба 2-3 машини харчів.
Надія фотограє мар'їнчан, щоби їхні рідні знали, що з ними все добре
«Можна годину перечікувати, коли минуть обстріли, а можна і весь день»
– В яку суму вам обходиться кожна поїздка? На скільки скуповуєтеся і де шукаєте продукти на таку кількість людей, магазини ж напівпорожні?
– Підіб'ю вам витрати на одну з останнім поїздок, бо ми всі чеки збираємо. Купили 200 буханців хліба. Це 3 500 гривень. Води 20 пляшок на 300 гривень. На 4 420 гривень син заправив пального — це 120 літрів. У місті давно немає світла. В підвалах стоять генератори і людям потрібен бензин для них. Ми набираємо у каністри та роздаємо. Але його непросто купити. В Кураховому бензину давно немає, тільки газ. Син їздить в Гірник, Селидово чи Украінськ, там закуповує пальне і продукти. Вишуковуємо, все, що можемо і де можемо, бо полиці в магазинах і справді напівпорожні.
– Якщо ви щодня робите по декілька ходок до Мар'їнки, то, виходить, волонтерство займає увесь ваш час?
– О 6:00 підйом. В сьомій син вже отримує гуманітарку. Привозить її додому. Ми з дівчатами розбираємо та фасуємо у пакети. І приблизно з 10:00 починаємо розвозити. Так, це займає весь день. Часто і не встигаємо все розвести, бо коли сильно починають стріляти, ми перечікуємо. Можна прочекати годину, а можна і весь день. Якщо є можливість, їздимо 3-4 рази на день, іноді виходить не більше двох, залежно від ситуації.
«Їздимо без захисту»
– Мар'їнка – зараз одна із найгарячіших точок на фронті. Не страшно їздити? Маєте бронежилети та каски?
– Немає нічого. На початках синові давав каску товариш з тероборони на два чи три дні. Бронежилетів, звичайно, немає. Так і їздимо без захисту. Якщо їдемо кількома машинами, то хлопці беруть ті маршрути, де "гарячіше", а я трохи спокійніші. Хоча, звичайно, це дуже умовно, бо стріляють усюди й ніколи не знаєш, куди прилетить.
– Чи бували таке, що думали, що уже не повернетеся з цієї поїздки?
– Ой, та цих ситуацій було стільки, що і не порахуєш. Біля нас і танки стріляли, і снаряди падали, вертольоти літали прямо над нами...та всяке бувало. Якось син їхав з другом, виїхали з провулка, а прямо на них "дивиться" дуло танка. Швиденько у двір заїхали. Минулося... Буває, що прямо біля нас стріляє. Вибігаємо з машин і падаємо на землю. Тут не передбачиш. Ніби виїжджаєш – тихо, а приїжджаєш, вони починають стріляти. Так, щоб було тихо, то він початку війни жодного такого дня не було.
Коли тільки оголосили масову евакуацію з Донеччини, то перші дні якось менше стріляли –давали шанс людям виїхати. А зараз вже знову почалося. От одна з останнім поїздок, то практично біля нас впало. Це добре, що ми були близько біля бомбосховища, то побігли одразу. А іноді їдеш – нема бомбосховищ. Нічого нема. Буває, що не чуєш нічого, бо машина тарахкотить. Вже коли приїжджаєш, то чуєш, що стрілять, а коли їдеш, то здається, що тихо, бо машина гуде. Стріляють весь час, буває, що півгодини – тиша. Ми жартуємо, що це в них обідня перерва. Поїли, перезарядилися і знову пішла канонада.
«Міста вже майже немає. Так болить»
– На відео ми бачимо, що дороги у Мар'їнці вже майже немає – чи всюди можна проїхати?
– Так, дороги вбиті зовсім, всюди осколки, ракети від "Граду" стирчать прямо із землі. Ми стараємося це об'їжджати, але коли починаються обстріли, то їдеш швидко, втікаєш, і не думаєш про машину. Головне — це втекти. Майже через день ремонтуємо колеса. Вже тричі лагодили машину. Проїхати можна не всюди. Є райони, в які не пропускають — незрозуміло, яка там влада і що коїться. Там теж лишаються люди. Ми не знаємо, що з ними, але це занадто ризиковано, щоби туди їхати.
– З перших днів війни окупанти намагаються зрівняти Мар'їнку із землею. Влада каже, що майже 90% міста вже зруйновано. Ваш дім ще цілий?
– Мій дім без вікон та дверей, а от дім батьків вже повністю згорів. Руйнування колосальні. Міста й справді вже майже немає. Так болить. Їдеш-їдеш, а довкола суцільні руїни.
Надія щодня закуповує харчів та пального на 10 тисяч гривень. Витрачає свої кошти та пожертви. Допомогти може кожен: Ощадбанк 5167 8032 3353 0786 Надія Кругляк.
