Новину про те, що у Максимільянівці на Донеччині підлітки зняли фільм про проблему батьків і дітей, користувачі соцмереж чи не тиждень обговорювали у місцевих пабліках. За два дні відео набрало майже 700 переглядів. Про це пише "Громада - Схід"
У селі, розташованому за 10 кілометрів від Курахового у бік Мар’їнки, проживає понад 2 тисяч мешканців. Є тут дитячий садок, школа, ФАП, будинок культури. А ще майже два роки у селі працює молодіжний центр «Мексика» (саме так у народі називають Максимільянівку). Навколо нього згуртувалися не лише підлітки, а й активні дорослі. Разом розмальовували зупинки транспорту, прибирали у занедбаному місцевому парку, шили захисні маски для односельців та минулого року провели перший в області фестиваль молодіжних центрів. Директор «Мексики» Сергій Дерека і став сценаристом, режисером та оператором короткометражного фільму «Не чужий», де знялися вихованці центру.
Фільм, який триває трохи більше 8 хвилин, розповідає історію непростих відносин мами та сина. Хлопчик захоплюється малюванням, мама ж не розділяє захоплення та наполягає, аби більше уваги він приділяв навчанню. Непорозуміння з батьками стає темою розмови з друзями, яку підлітки викладають в інтернет. Мама випадково натрапляє на відео з сином і чує слова, які він не казав їй раніше.
– Проблема батьків і дітей дуже актуальна у сільській місцевості, – вважає Сергій Дерека. – Тут часто діють традиційні установки: дитина повинна бути слухняна, не суперечити дорослим, добре навчатись, тобто відповідати певним стандартам. Підлітки сприймають це як таке, що цінність для батьків представляють не вони, а їхні успіхи. І замикаються у собі. Про підліткові проблеми багато співає краматорська група «Нерви», одна з пісень і наштовхнула мене на сюжет.
Аматори зняли фільм за три тижні. Режисер каже, що фільм доволі простий, але зворушливий – тим, що показує дитину як особистість з власними бажаннями, вподобаннями, мріями, на що батькам варто зважати. Син стає матері ближчим, ріднішим, коли вона нарешті чує його і сприймає його переживання. Наприкінці фільму є момент, коли хлопчик йде у бік дороги, потім на кілька секунд зникає з поля зору глядачів і знову повертається. За словами Сергія Дереки, він намагався показати, що у житті може все статися, і дуже легко втратити найдорожче. Тому діти повинні бути не лише поруч з нами, а й у нашому серці, думках, аби вони довіряли нам, а ми їм.
Всі тонкощі операторської роботи Сергій засвоював самостійно, а під час зйомок радився з акторами. Знімав фільм на камеру Nikon D3400 на штативі. По інтернету навчався робити розкадровку, правильно обирати ракурси, монтувати, накладати звук на відео. А канал на YouTube в нього вже був, там він викладає соціальні ролики. Є, наприклад, ролик про шкідливі звички, який він зняв на тренінгу у Харкові, та про земляків, вивезених до Німеччини під час Другої світової війни.
Десятирічний Ваня Дерека, виконавець ролі головного героя, навчається у п’ятому класі, захоплюється інформатикою, у вільний час любить грати у футбол. А «актори» Роман Агарков та Микита Воробйов вчаться на зварювальників у Курахівському професійному ліцеї. Хлопці кажуть, що найважче було перезнімати дублі, але цей досвід вони б повторили із задоволенням.
На питання, що треба робити батькам, аби краще розуміти підлітків, Іван відповідає: «Пам’ятати себе у дитинстві». Роман вважає, що їм варто більше спілкуватися з дітьми, підказувати, але не тиснути. «Як би там не було, але батьки не перестають бути нашими батьками. Саме про це ми говоримо у сцені на лавочці», – додає Микита.
Світлана Мусатова, яка у фільмі грала маму, працює у сільській раді і активно бере участь в усіх починаннях молодіжного центру.
– У мене в житті дві ролі: доньки і мами. Тож доводиться бувати, так би мовити, з обох боків барикади. Іноді бувають і непорозуміння з батьками, і складнощі у спілкуванні з донькою, хоча їй вже 22 роки, і вона живе в іншому місті. Іноді дуже складно найти баланс між дисципліною, строгістю і дружніми, довірливими стосунками, – зізнається Світлана. – До речі, донька фільм ще не бачила, було б цікаво почути її думку. А ось знайомі, односельці були вражені фільмом, дехто навіть плакав.
Наразі «Мексика» планує майбутнє. По-перше, відновити у селі роботу спортивних секцій (наразі їх у Максимільянівці немає), аби замість сигарет та алкоголю дорослі і діти обирали футбол та тренажери. По-друге, продовжити знімати кіно. Вже знайшли акторів для міні-серіалу на тему інклюзії про клас, де навчається дівчинка з ДЦП. Кожна серія буде присвячена окремій родині, в якій виховуються її однокласники – адже саме у сім’ї формується ставлення дитини до людей з інвалідністю. Другий фільм буде присвячений проблемі шкільного булінгу.
Аби знімати кіно і ролики, вихованцям молодіжного центру потрібні прилади для освітлення, слайдер, стабілізатор для камери, об’єктив, штатив для відеокамери – тобто, власна міні-студія, не більше, не менше.
– Можливо, будемо подаватись на грант, бо студія дозволить підліткам вивчати відеографію, – каже Сергій. – А вже маючи такий досвід, у майбутньому вони зможуть принагідно заробляти на відео- та фотозйомці.
